СПЕЦІАЛІЗОВАНА
ШКОЛА №302
Спеціалізована загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів з поглибленим вивченням предметів художньо-естетичного циклу №302 м.Києва
Як підготувати руку дитини до письма?
З чого починати? Звісно з навчання письма – важливий крок у розвитку дитини. Його не можна розглядати ізольовано , а лише у взаємозв’язку з розвитком усного мовлення. І це невипадково, адже письмо , як і слухання й говоріння, є одним із видів мовленнєвої діяльності. Процес письма постійно супроводжується усним мовленням, оскільки дитина диктує собі те, що має записати. Якщо дошкільник має певні вади у вимові окремих звуків, це в майбутньому може негативно позначитися на письмі – спричинятиме помилки та пропуск і заміну літер. Тому розвиток усного мовлення є одним із пріоритетних напрямків підготовки руки дитини до письма.
Дослідження науковців свідчать про те, що рівень розвитку мовлення дітей залежить від ступеня сформованості дрібної моторики пальців рук. Недарма народна педагогіка впродовж багатьох століть зберігає значну кількість фольклорних творів, використання яких супроводжується активними рухами: «Сорока-ворона», «Пальчику,пальчику», «Горошок, бобошок» тощо.
Рухи пальців і кисті руки розвиваються в дитини поступово протягом усього дошкільного життя. Однак, на момент вступу дитини до школи не завершується процес закостеніння пальців кисті руки. Цим пояснюється невпевненість у рухах, дрижання пальців під час проведення прямих ліній, написання овалів та напівовалів, швидка втомлюваність. Труднощі, з якими стискається дитина під час письма, викликають у неї негативне ставлення до цієї діяльності. Тому дитина, яка робить лише перші кроки в набутті графічної навички письма, потребує постійної допомоги дорослого, адже саме він має перетворити складну для дитини діяльність на цікаву гру. Із чого тренування, з розминки, зі своєрідної зарядки для пальчиків. Ось рекомендації:
«буду вправним музикантом»- імітація гри на різних музичних інструментах (піаніно, скрипка, гітара, балалайка, бубон, флейта, сопілка, баян),
«пальчики крокують» – імітація рухів для вимірювання довжини стола,
«упіймаю – не впущу» – захопити і утримувати пальчиками будь-який предмет, іграшку,
«підйомний кран» – перенести будь-який предмет кінчиками пальців з одного місця на інший,
«нанижу намистечко» – нанизати на ниточку намистинки,
«умілі ручки» – імітація рухів , які виконуються під час певної роботи ( як бабуся ліпить вареники, як дідусь пиляє дрова, як мама пришиває ґудзик, як тато керує машиною),
«пальчики танцюють» – імітація пальчиками танцювальних рухів на столі.
Під час проведення тренувальних вправ слід пам’ятати, що вправляння стає цікавішим і ефективнішим, якщо набуває творчого характеру. Додавши трішки фантазії, руки дитини можна легко перетворити на казкових персонажів ( лисичку, зайчика, вовка), на різноманітні предмети (будиночок, стіл, човник ). Якщо ще й вивчити вірш і розіграти його за допомогою рук, то вже ніхто не згадає, що пальчикова гімнастика – це необхідна підготовча вправа для письма, оскільки дії з руками стають самостійними і мотивованими, підтримуються внутрішнім інтересом дитини до участі у своєрідній пальчиковій драматизації.
Після гімнастики слід виконати основні вправи – вправи з письма. Варто пам’ятати, що їх тривалість не повинна перевищувати 5 хвилин. Завдання батьків під час організації та проведення їх полягає в пошуку додаткових стимулів, які б викликали в дітей інтерес і бажання виконувати непрості завдання. Таким стимулом, безперечно, можуть стати художні твори. Використання дитячої літератури в процесі підготовки до письма є необхідним засобом навчання, оскільки в школі під час виконання письмових вправ від дітей вимагається вміння уважно слухати, запам’ятовувати і відтворювати на папері сприйняту інформацію. Ось чому й підготовчі вправи з письма для дітей дошкільного віку повинні мати комплексний характер для розвитку всіх необхідних навичок.
Бажаємо успіхів у навчанні!!!
Поради батькам
Шановні батьки !
В житті ваших дітей настає етапний момент, чудовий, прекрасний момент – початок шкільного навчання. Саме у першому класі діти і батьки складають свій перший іспит разом.
Подальше навчання й адаптація дітей буде залежати не тільки від готовності дитини до школи, а й від поведінки самих батьків, від підтримки та розуміння дитячих проблем, від серйозного ставлення до шкільних справ своєї дитини.
Психологічна готовність до школи відіграє певну роль в процесі адаптації до школи кожної дитини. Тому перш за все зверніть увагу на три взаємопов’язані компоненти психологічної готовності: морфогенетичну, інтелектуальну та соціальну.
Морфогенетична. Успішність навчання багато в чому залежить від стану здоров’я дитини. Шестирічна дитина отримує подвійне навантаження, бо відбуваються інтенсивні зміни в її організмі поряд з учбовими навантаженнями. Морфологічна та функціональна незавершеність усіх систем і органів впливатиме на навчання та адаптацію дитини до шкільного навчання. Навантаження буде зазнавати опорно-руховий апарат (сидіння за партою). Слабко розвинені дрібні м’язи кисті, тому у дітей втомлюється рука. Спазми блокують вільні рухи, м’язовий каркас напружується і звідси причина соматичних захворювань. Розвиток дрібної моторики руки перебуває у тісному зв’язку з розвитком мовлення й мислення дитини, тому виконання вправ для розвитку дрібної моторики руки стане в нагоді дошкільнику.
У цьому віці у дітей незначна стійкість уваги, недостатність внутрішнього гальмування, швидке зростання збудження. Усе це треба враховувати, будуючи свою взаємодію з дитиною.
Інтелектуальна готовність дитини залежить від обставин, в яких вона виховувалась. Інтелектуальна зрілість – це сприйняття, увага, аналітичне мислення, порівняння, аналіз. Важливий не стільки обсяг знань, які має дитина, скільки їх якість, ступінь усвідомлення. Саме тому важливо не вчити дитину читати, а розвивати мовлення, не вчити писати, а створювати умови для розвитку моторики руки та пальців. Перш ніж давати знання, потрібно навчити дитину думати, сприймати , спостерігати.
Працюйте з дитиною в плані її інтелектуального розвитку:
-
читайте щоденно дитячі книжки;
-
разом спробуйте робити невеличкі перекази того, чого читали;
-
давайте кілька запитань за текстом;
-
спробуйте розв’язати маленькі задачі. Це можна робити під час прогулянки у вигляді гри, на подвір’ї, в лісі, де завгодно.
Не забувайте, що саме дошкільні й молодші шкільні роки великою мірою визначають майбутнє дитини. Дитина фіксує все: і те, як ви себе поводите, що і як ви кажете. Будьте прикладом для своїх дітей.
Соціальна готовність – це здатність дитини жити й розвиватися в соціальному оточенні, її адекватність. Це й навички комунікації, вербальна активність, виконання вимог. Кожна дитина в період адаптації займе в колективі свій відповідний статус. На цей процес суттєво вплине її психічне здоров’я. Тому психологічний клімат сім’ї буде впливати на дитину. Сімейне виховання – це запорука психічного здоров’я дитини. Роль сім’ї у формуванні самооцінки дитини, її характеру, її становленні є найголовнішою і найважливішою. Саме сім’я насамперед впливає на гнучку психіку дитини і тому несе головну відповідальність за поведінку й особистісні особливості своєї дитини.
Як підтримати дитину в період адаптації до школи?
-
Повірте в унікальність та неповторність власної дитини, в те що Ваша дитина – єдина у своєму роді, несхожа ні на жодну сусідську дитину і не є точною копією Вас самих. Тому не варто вимагати від дитини реалізації заданої Вами життєвої програми і досягнення поставленої Вами мети. Надайте право їй прожити життя самій.
-
Дозвольте дитині бути самою собою, з своїми недоліками, слабостями та достоїнствами. Приймайте її такою, якою вона є. Спирайтесь на сильні сторони дитини.
-
Не соромтесь демонструвати дитині cвою любов, дайте їй зрозуміти, що будете любити за будь-яких обставин.
-
Не бійтесь „залюбити” свою дитину, беріть її на коліна, обіймайте та цілуйте, коли вона того забажає.
-
В якості виховного впливу використовуйте частіше ласку та заохочення, ніж покарання та осудження.
-
Намагайтесь, щоб Ваша любов не перетворилась на вседозволеність та бездоглядність. Встановіть чіткі межі та заборони (бажано, щоб їх було небагато – лише самі основні на Ваш погляд) і дозвольте дитині вільно діяти в цих межах. Суворо дотримуйтесь встановлених заборон і дозволів.
-
Не поспішайте звертатись до покарань. Намагайтесь впливати на дитину проханням – це самий ефективний спосіб давати їй інструкції. У випадку непокори батькам необхідно переконатись, що прохання відповідає віку і можливостям дитини. Якщо дитина демонструє відкриту непокору, батьки можуть думати про покарання, але важливо зазначити, що фізичне покарання – сама крайня та сама тяжка за своїми наслідками каральна міра.
Частіше розмовляйте з дитиною, пояснюйте їй незрозумілі явища, ситуації, суть заборон та обмежень.
Отже, для того, щоб підтримати дитину, необхідно:
-
Спиратись на сильні сторони дитини.
-
Уникати підкреслення невдач дитиною.
-
Показувати, що ви задоволені дитиною.
-
Вміти і бажати демонструвати любов до дитини.
-
Вміти допомогти дитині поділити великі завдання на частини, з якими вона може впоратись.
-
Проводити більше часу з дитиною.
-
У стосунках з дитиною активно використовувати гумор.
-
Знати про всі спроби дитини, які вона здійснила, щоб справитись із завданням.
-
Дозволити дитині самій розв’язувати проблеми там, де це можливо.
-
Уникати дисциплінарних покарань та заохочень.
-
Приймати індивідуальність дитини.
-
Проявляти емпатію (розуміння стосунків, почуттів, психічних станів іншої особи) і віру у вашу дитину.
У сім’ї повинна бути єдина тактика спілкування всіх дорослих з дитиною. Всі суперечки щодо дитини вирішуйте без неї.Не забувайте запитувати дитину, як пройшов шкільний день, не тільки першого вересня, але й в інші дні.Обговорюйте з нею проблеми врівноважено. Першого місяця дошкільне коло захоплень притягує малюка більше, ніж школа, і буде грубою помилкою із боку батьків примушувати дитину одразу змінитися.
Початкова школа – основа для подальшого навчання, виховання навичок самоорганізації і навчання, фундамент позитивного ставлення до самого себе і навколишніх. Вона повинна бути частиною щасливого дитинства.
Поради психолога батькам щодо успішного навчання дітей:
1. Дотримуватися загально прийнятих норм поведінки, чіткого режиму життя (розподіл часу для праці, навчання, дозвілля, відпочинку); практикувати визначення кожному членові сім’ї його обов’язків, конторолювати їх виконання, спільно з дітьми аналізувати стан життя родини, її перспективи, внутрісімейні плани тощо.
2. Постійно тримати в полі зору шкільне життя дитини, цікавитися її успіхами, проблемами, труднощами, інтересами, запитами, прагненнями та способами їх задоволення.
3.Знати товаришів своєї дитини, зони її неформального спілкування, сповідувані нею ідеали, пріоритетні життєві орієнтири.
4.Виховувати в дітей відповідальне, ціннісне ставлення до свого здоров’я, культивувати розуміння обов’язку, допомагати в майбутньому своїм престарілим батькам і родичам, дітям, усім нужденним людям утримувати свою сім’ю.
5.Компетентно й педагогічно грамотно (без повчань, моралізування, докучливості, залякування, з урахуванням вікових характеристик) обговорювати з дітьми проблеми асоціального змісту життя окремих людей (наркомани, токсикомани, алкоголіки). Намагатись, аби перша інформація про наркотичне лихо та сумнівний кайф надійшла до дітей саме від батьків, родини, а не від компанії, з вулиці тощо.
6.Обмежувати доступ дітей до інформації, що популяризує наркоманію, зваблює їх насолодою від уживання наркотичних і токсичних речовин.
7.Розвивати й заохочувати самостійність у дітей, уміння відстоювати свою позицію, власні переконання; навчати протистояти агітації прихильників сучасного способу життя, «прикрашеного» наркотичними й токсичними речовинами,алкоголем тощо.
8.Підтримувати постійний зв’язок зі школою, іншими виховними структурами суспільства, допомагати їм у пропаганді й утвердженні здорового способу життя підростаючого покоління.
9.Знати й уміти пояснити основні прикмети чи зовнішні ознаки вживання дітьми наркотиків, токсичних речовин, алкоголю тощо (зміни фізичного стану, поведінки, активності тощо).
10.Бути готовими до консультацій із педагогами, психологами, медиками; до відвертої та спокійної розмови з дитиною; до прийняття певних дисциплінарних рішень щодо обмеження непродуктивного часу життя дитини й контактування її з підозрілими товаришами. Первинною профілактичною роботою стає якомога повна інформація про фізичне, психологічне й духовне здоров’я людини, його збереження.
Доброзичливий, здоровий клімат у школі допомагає викликати учнів на відверту розмову, краще сприйняти інформацію. Тяжіння підлітка до вживання психоактивних речовин найчастіше є симптомом більш загального особистісного неблагополуччя, ніколи не буває випадковим, а є логічним завершенням попереднього розвитку. Саме ці особливості викликають відхилення в поведінці, напруженість у соціальних контактах, які в свою чергу пов’язані з виникненням потреби змінити свій психічний стан.