Поради  батькам

Шановні батьки !

 

В житті ваших дітей настає етапний момент, чудовий, прекрасний момент – початок шкільного навчання. Саме у першому класі діти і батьки складають свій перший іспит разом.

Подальше навчання й адаптація дітей буде залежати не тільки від готовності дитини до школи, а й від поведінки самих батьків, від підтримки та розуміння дитячих проблем, від серйозного ставлення до шкільних справ своєї дитини.

Психологічна готовність до школи відіграє певну роль в процесі адаптації до школи кожної дитини. Тому перш за все зверніть увагу на три взаємопов’язані компоненти психологічної готовності: морфогенетичну, інтелектуальну та соціальну.

Морфогенетична. Успішність навчання багато в чому залежить від стану здоров’я дитини. Шестирічна дитина отримує подвійне навантаження, бо відбуваються інтенсивні зміни в її організмі поряд з учбовими навантаженнями. Морфологічна та функціональна незавершеність усіх систем і органів впливатиме на навчання та адаптацію дитини до шкільного навчання. Навантаження буде зазнавати опорно-руховий апарат (сидіння за партою). Слабко розвинені дрібні м’язи кисті, тому у дітей втомлюється рука. Спазми блокують вільні рухи, м’язовий каркас напружується і звідси причина соматичних захворювань. Розвиток дрібної моторики руки перебуває у тісному зв’язку з розвитком мовлення й мислення дитини, тому виконання вправ для розвитку дрібної моторики руки стане в нагоді дошкільнику.

У цьому віці у дітей незначна стійкість уваги, недостатність внутрішнього гальмування, швидке зростання збудження. Усе це треба враховувати, будуючи свою взаємодію з дитиною.

Інтелектуальна готовність дитини залежить від обставин, в яких вона виховувалась. Інтелектуальна зрілість – це сприйняття, увага, аналітичне мислення, порівняння, аналіз. Важливий не стільки обсяг знань, які має дитина, скільки їх якість, ступінь усвідомлення. Саме тому важливо не вчити дитину читати, а розвивати мовлення, не вчити писати, а створювати умови для розвитку моторики руки та пальців. Перш ніж давати знання, потрібно навчити дитину думати, сприймати , спостерігати.

Працюйте з дитиною в плані її інтелектуального розвитку:

• читайте щоденно дитячі книжки;

• разом спробуйте робити невеличкі перекази того, чого читали;

• давайте кілька запитань за текстом;

• спробуйте розв’язати маленькі задачі. Це можна робити під час прогулянки у вигляді гри, на подвір’ї, в лісі, де завгодно.

Не забувайте, що саме дошкільні й молодші шкільні роки великою мірою визначають майбутнє дитини. Дитина фіксує все: і те, як ви себе поводите, що і як ви кажете. Будьте прикладом для своїх дітей.

Соціальна готовність – це здатність дитини жити й розвиватися в соціальному оточенні, її адекватність. Це й навички комунікації, вербальна активність, виконання вимог. Кожна дитина в період адаптації займе в колективі свій відповідний статус. На цей процес суттєво вплине її психічне здоров’я. Тому психологічний клімат сім’ї буде впливати на дитину. Сімейне виховання – це запорука психічного здоров’я дитини. Роль сім’ї у формуванні самооцінки дитини, її характеру, її становленні є найголовнішою і найважливішою. Саме сім’я насамперед впливає на гнучку психіку дитини і тому несе головну відповідальність за поведінку й особистісні особливості своєї дитини.

Як підтримати дитину в період адаптації до школи?

• Повірте в унікальність та неповторність власної дитини, в те що Ваша дитина – єдина у своєму роді, несхожа ні на жодну сусідську дитину і не є точною копією Вас самих. Тому не варто вимагати від дитини реалізації заданої Вами життєвої програми і досягнення поставленої Вами мети. Надайте право їй прожити життя самій.

• Дозвольте дитині бути самою собою, з своїми недоліками, слабостями та достоїнствами. Приймайте її такою, якою вона є. Спирайтесь на сильні сторони дитини.

• Не соромтесь демонструвати дитині cвою любов, дайте їй зрозуміти, що будете любити за будь-яких обставин.

• Не бійтесь „залюбити” свою дитину, беріть її на коліна, обіймайте та цілуйте, коли вона того забажає.

• В якості виховного впливу використовуйте частіше ласку та заохочення, ніж покарання та осудження. 

• Намагайтесь, щоб Ваша любов не перетворилась на вседозволеність та бездоглядність. Встановіть чіткі межі та заборони (бажано, щоб їх було небагато – лише самі основні на Ваш погляд) і дозвольте дитині вільно діяти в цих межах. Суворо дотримуйтесь встановлених заборон і дозволів.

• Не поспішайте звертатись до покарань. Намагайтесь впливати на дитину проханням – це самий ефективний спосіб давати їй інструкції. У випадку непокори батькам необхідно переконатись, що прохання відповідає віку і можливостям дитини. Якщо дитина демонструє відкриту непокору, батьки можуть думати про покарання, але важливо зазначити, що фізичне покарання – сама крайня та сама тяжка за своїми наслідками каральна міра.

    Частіше розмовляйте з дитиною, пояснюйте їй незрозумілі явища, ситуації, суть заборон та обмежень.

Отже, для того, щоб підтримати дитину, необхідно:

1. Спиратись на сильні сторони дитини.

2. Уникати підкреслення невдач дитиною.

3. Показувати, що ви задоволені дитиною.

4. Вміти і бажати демонструвати любов до дитини.

5. Вміти допомогти дитині поділити великі завдання на частини, з якими вона може впоратись.

6. Проводити більше часу з дитиною.

7. У стосунках з дитиною активно використовувати гумор.

8. Знати про всі спроби дитини, які вона здійснила, щоб справитись із завданням.

9. Дозволити дитині самій розв’язувати проблеми там, де це можливо.

10. Уникати дисциплінарних покарань та заохочень.

11. Приймати індивідуальність дитини.

12. Проявляти емпатію (розуміння стосунків, почуттів, психічних станів іншої особи) і віру у вашу дитину.

У сім’ї повинна бути єдина тактика спілкування всіх дорослих з дитиною. Всі суперечки щодо дитини вирішуйте без неї.Не забувайте запитувати дитину, як пройшов шкільний день, не тільки першого вересня, але й в інші дні.Обговорюйте з нею проблеми врівноважено. Першого місяця дошкільне коло захоплень притягує малюка більше, ніж школа, і буде грубою помилкою із боку батьків примушувати дитину одразу змінитися.

Початкова школа – основа для подальшого навчання, виховання навичок самоорганізації і навчання, фундамент позитивного ставлення до самого себе і навколишніх. Вона повинна бути частиною щасливого дитинства.

 

Поради психолога батькам щодо успішного навчання дітей:

 

1. Дотримуватися загально прийнятих норм поведінки, чіткого режиму життя (розподіл часу для праці, навчання, дозвілля, відпочинку); практикувати визначення кожному членові сім’ї його обов’язків, конторолювати їх виконання, спільно з дітьми аналізувати стан життя родини, її перспективи, внутрісімейні плани тощо.

 

2. Постійно тримати в полі зору шкільне життя дитини, цікавитися її успіхами, проблемами, труднощами, інтересами, запитами, прагненнями та способами їх задоволення.

 

3.Знати товаришів своєї дитини, зони її неформального спілкування, сповідувані нею ідеали, пріоритетні життєві орієнтири.

 

4.Виховувати в дітей відповідальне, ціннісне ставлення до свого здоров’я, культивувати розуміння обов’язку, допомагати в майбутньому своїм престарілим батькам і родичам, дітям, усім нужденним людям утримувати свою сім’ю.

 

5.Компетентно й педагогічно грамотно (без повчань, моралізування, докучливості, залякування, з урахуванням вікових характеристик) обговорювати з дітьми проблеми асоціального змісту життя окремих людей (наркомани, токсикомани, алкоголіки). Намагатись, аби перша інформація про наркотичне лихо та сумнівний кайф надійшла до дітей саме від батьків, родини, а не від компанії, з вулиці тощо.

 

6.Обмежувати доступ дітей до інформації, що популяризує наркоманію, зваблює їх насолодою від уживання наркотичних і токсичних речовин.

 

7.Розвивати й заохочувати самостійність у дітей, уміння відстоювати свою позицію, власні переконання; навчати протистояти агітації прихильників сучасного способу життя, «прикрашеного» наркотичними й токсичними речовинами,алкоголем тощо.

 

8.Підтримувати постійний зв’язок зі школою, іншими виховними структурами суспільства, допомагати їм у пропаганді й утвердженні здорового способу життя підростаючого покоління.

 

9.Знати й уміти пояснити основні прикмети чи зовнішні ознаки вживання дітьми наркотиків, токсичних речовин, алкоголю тощо (зміни фізичного стану, поведінки, активності тощо).

 

10.Бути готовими до консультацій із педагогами, психологами, медиками; до відвертої та спокійної розмови з дитиною; до прийняття певних дисциплінарних рішень щодо обмеження непродуктивного часу життя дитини й контактування її з підозрілими товаришами. Первинною профілактичною роботою стає якомога повна інформація про фізичне, психологічне й духовне здоров’я людини, його збереження.

 

Доброзичливий, здоровий клімат у школі допомагає викликати учнів на відверту розмову, краще сприйняти інформацію. Тяжіння підлітка до вживання психоактивних речовин найчастіше є симптомом більш загального особистісного неблагополуччя, ніколи не буває випадковим, а є логічним завершенням попереднього розвитку. Саме ці особливості викликають відхилення в поведінці, напруженість у соціальних контактах, які в свою чергу пов’язані з виникненням потреби змінити свій психічний стан.